– Чула, Катя? Степан зі своєю іспанською любов’ю приїхав, – принесла новина сусідка-всезнайка. – Може, до сина навідається.
- джерело.
– А він його чекає? Степан Остапом роками не цікавився. З тих пір як розлучилися. І любов у нього не іспанська. Вона із сусідньої області.
– Навіть на синове весілля не покличеш? Батько все-таки.
– Коли Остап вступав на навчання, я хотіла попросити допомоги у Степана. Як ти говориш, батько все-таки. Але не знала номера його телефону, так як змінив його. У його матері запитала. І що почула? Степан мені вже не чоловік, вона – не свекруха. Я не повинна лізти в його життя.
– Коли мені було важко самій сина на ноги ставити, їм було байдуже. І, знаєш, Лідо, якщо Остап захоче кликати «все-таки батька» на весілля – я не буду заперечувати. Ось тільки, «любов» відпустить?
Ліда пішла додому, а Катерина трохи тамувала сльози. Вона знає багато сімей, де чоловіки на заробітках, але від дітей і дружин не відрікаються. А якщо вже знайшов Степан в Іспанії свою «любов», хіба це заважало про сина пам’ятати?
Думки порушив стук у двері. Максим. Колишній однокласник.
– Повз йшов, – виправдовувався, – думаю, зайду. Ти ж Остапа женишь. Може, допомога потрібна.
Катерина знала «йшов повз» – відмовка. Максим ще зі школи закоханий в неї. І тепер, коли він вдівець, а вона – розлучена, у чоловіка з’явилася надія.
Покiйна Тамара так і не змогла наpодити Максиму дитини. А коли почала хворіти, доглядав її, як маленьку. Іноді, щоб втекти від сумної реальності, Максим «йшов повз» Катеринин будинок. Питав, треба, чи що допомогти. Або просто поговорити.
– Шкода, що такій добрій людині не пощастило, – хитала головою Ліда. – Його Тамара вже майже з ліжка не встає. А він і вдома допомагає, і на роботі. Ще й підробляє. А мій …
Ліда на людях завжди на чоловіка скаржилася, хоча і ні за що. Каті по секрету зізналася: щоб не заздрили, бо з лихого ока життя може і змінитися. У Лідіного Миколи руки золоті і характер. А ще – талант терпіти Ліду, якій ніхто не догодить.
… Остап все-таки вирішив запросити батька на весілля. Тільки відкрив хвіртку – назустріч поспішила баба Єва.
– Чого прийшов? Грошей просити? Немає у батька.
– На весілля запросити, а не грошей, – перебив незадоволену Єву онук.
– А-а-а, – полегшено зітхнула. – Зараз покличу. Почекай тут.
Хлопцеві і в голову не приходило, що буде запрошувати рідного батька на своє весілля у дворі.
– Не знаю, чи прийду, – опустивши очі, сказав Степан. – І мати твоя не рада мене бачити. І грошей на подарувати немає. У Наталії, дружини моєї, дві дочки. Одна вчиться в коледжі, друга школу закінчує. Навчання коштує дорого. І одягатися хочуть модно. Думаєш, нам легко ті євро даються?
І мамі, ну, бабі Єві, повинен копійку дати. Котел новий треба. А Наталя в село після Іспанії повертатися не бажає. Збираємо на квартиру в місті. І дочкам її житло купити б. Ти вже вибач, що так вийшло. Але я тебе вітаю. Радий. А як там мама?
– Нормально. Ось тільки ти зробив з неї … сам знаєш як.
– Я говорив їй, щоб їхала зі мною на заробітки. Відмовилася. Тебе не хотіла залишати. І мене відпускала неохоче. А що тут заробиш? Там і зустрів Наталю. Втіхою стала на чужині. Ти вже дорослий, все розумієш. А мама, до речі, нікого не знайшла?
– Маєш на увазі «розраду»? Ні. Поки, тато! І … не треба було виправдовуватися.
Недільного вечора Максим знову «йшов повз» Катин будинок. Оглянувся, не видно всюдисущої Лідки. Чоловікові не хотілося, щоб про Катю пліткували. Постукав у двері.
– Остапа немає? – запитав.
– У тебе справи до нього? Він на день народження пішов. До Юрія Сидорчука. Це Остапів кращий друг. Свідком на весіллі буде.
– От і добре, що ми … одні. Ні-ні, ти нічого такого не подумай. Я поговорити хочу. Точніше … Словом, тримай.
Максим простягнув Катерині конверт.
– Це що?
– Гроші. На весілля. Я не бідний. Працюю. А самій людині скільки треба? Ось я і подумав … Тобі, так би мовити, матеріальна допомога знадобиться. Ти тільки не відмовляйся. Я від щирого серця.
– Я не можу взяти від тебе гроші, Максиме.
– Вважай, це подарунок. Колишній однокласниці. Дівчині, яку я до сих пір … Тобто, твоєму синові … Катя, я
Не доказала, Максим швидко вийшов.
Здивована Катерина стояла, як укопана. А потім думала: розповісти Остапу про нинішні пригоді чи ні. Також на думці крутилася зустріч сина зі Степаном – Остап все їй розповів. І шкільні спогади.
Катя завжди подобалася Максиму. Їх навіть однокласники дражнили нареченим і нареченою. Максим пішов в армію. Вона вчилася в обласному центрі в технікумі на кондитера. Степан працював водієм у керівника хлібозаводу в їхньому містечку, куди Катя попросилася на практику. Так і познайомилися.
Коли хлопець запропонував їй заміжжя, Єва, Степанова мати, не була в захваті. Вважала, що її синові, який «возить начальника», годилася б краще «партія». Тому торти і тістечка пекти повинна вміти кожна порядна господиня. І не обов’язково цього в технікумі вчитися.
Степан не був поганою людиною. Катю не ображав. Остапа любив. А свекруха завжди мовила, мовляв, ввібрала тебе Катька в спідницю. Кроку без неї не ступиш. Дитині нянькою служиш.
Катині батьки побудували будинок молодим. Це, здавалося, ще більше розлютило свекруху.
Важче стало, коли захворів Катін батько, а Степан втратив роботу. Перебивався тимчасовими заробітками. Трохи таксував, але в місті багато не заробиш. Тоді і вирішив вирушити за кордон. Катя була проти. Свекруха – навпаки, повчала, щоб їхав.
Чула: там такі гроші платять. Навіть до місцевої ворожки ходила, щоб допомогла відірвати Степана від Катіної спідниці і випровадити в світ. Поїхав. І знайшов там «розраду».
Коли вперше повернувся додому, Катерина відчула: змінився чоловік. Якось цуратися її почав. Думала, тому, що не бачилися довго. А в наступному році розлучилися. Обіцяв синові допомагати. Але довелося піклуватися про Остапа самій.
… Катерина таки розповіла синові про дивний візит Максима.
– І що з цим робити? – кивнула на конвертах з грошима. – Повернути треба.
– Образиться. Він не байдужий до тебе, мамо. Тітка Ліда мені шепнула.
– Ну, Лідка! Ну, пліткарка.
– Взагалі, дядько Максим не погана людина. Якось його треба буде віддячити.
На синове весілля Степан не прийшов.
Після весілля молодята поїхали у весільну подорож. А Катерина зібрала сумку смаженого і вареного і попрямувала до Максима. Постукала в двері:
– Йшла повз, вирішила зайти.
