Молодшу Ольгу батьки любили набагато більше, ніж Даринку. Оленька або Ляля була довгоочікуваною, запланоюї, а Дашка – несвоєчасна, «зальотна», через який батько змушений був одружитися на матері – він сам не раз кричав про це в запалі частих свapoк.
- джерело.
Даша з’явилася , коли батьки були ще студентами, жили в гуртожитку, ще не нагулялися, ще не насолодилися свободою. Маленьку швидко сплавили в село до бабусі і лише зрідка навідували не стільки до дитині, скільки відпочити і прихопити з собою соління-варення і іншу їжу.
Забрали Дашу в місто, коли їй було пора йти в школу. І почалося – вона і неотесана, і селюк, і ходить неправильно, і їсть не так, і взагалі. Дитинство у дівчинки в пам’яті залишилося низкою батьківських докорів, невдоволення, лaйки, покарань за будь-яку провину.
А тут ще школа, в якій ніяк не складалися відносини. Однокласники дражнили Дашу селючкою, вчителі з досадою кривилися, коли вона намагалася відповідати на уроці.
Скільки Даша сліз пролила, як мріяла поїхати знову до бабусі, яка її любила, – не розкажеш! Але бабуся була далеко, а батьки, незвичні до того, що вони – батьки, мучилися самі і мучили Дашу десь від нерозуміння, десь від небажання зрозуміти, а найбільше від досади на те, що довелося міняти спосіб життя з- за непотрібного їм дитяти.
Як тільки в школі навчили писати, Дашка відправила лист бабусі з одним тільки рядком: «Бабуня, забери мене звідси!» І бабуся приїхала. Обняла, поцілувала внучку, всю оглянула з голови до ніг, приголубила. Розпитала про всі справи, навіть про хлопчика з сусіднього двору, який один її не ображав, і одного разу дав смачну цукерку.
А коли Дашка, щаслива, заснула, бабуся довго сиділа на кухні і про щось розмовляла з батьками.
На ранок, ще, коли Дашка спала, бабуся поїхала. Про що була вечірня розмова, невідомо, але батьки перестали чіпати дівчинку з приводу і без приводу і навіть купили новий одяг. Тепла особливого від них Даша так і не відчула, але жити їй стало спокійніше і навіть вчитися легше. Вона взагалі була дівчинка розумна і швидко зуміла довести це всім в школі, отримуючи одні п’ятірки.
Коли Даша вже вчилася в четвертому класі, народилася довгоочікувана Оля – Ляля, як ласкаво звали її всі навколо. І весь світ закрутився навколо неї, а для Дашки скінчилося дитинство. Тепер їй все навколо твердили, що вона доросла, а Лялечка – крихта, про яку треба дбати. Лялечці потрібні були красиві іграшки і новий одяг, а Дашка – велика і повинна розуміти, потерпіти і так далі.
Коли хтось приходив, Лялечку наряджали і показували гостям. Вона щебетала якийсь віршик, а гості мліли від захоплення і дарували їй подарунки. А Дашка допомагала мамі на кухні, ну, тому що вона – доросла. Ні, не те, щоб Дашка була вічною попелюшкою, але та любов, яку батьки щогодини демонстрували по відношенню до Лялечка, викликала у дівчинки заздрість і образу.
Життя текло своєю чергою. Дашка була відмінницею, а балувана Лялечка перебивалася з трійок на четвірки. Дашка потайки підробляла після уроків, а Лялечка любила погуляти і повеселитися.
Після закінчення школи, незважаючи на протести батьків, Дашка поїхала в інше місто і вступила до інституту. Вчитися було важко, так як ображені батьки не допомагали неслухняній дочці, і жити треба було на стипендію і ті крихти, які надсилала бабуся, поки була жива. Ну, і ще на підробітки, а роботи Дашка ніколи не цуралася.
Лялю після школи батьки відправили до інституту відразу в місті, вона рік провчилася, кинула, потім знову вчилася десь … Працювати не хотілося, і гарненька Лялечка швидко вийшла заміж, народила, так само швидко розлучилася і повернулася з дитиною до батьків.
Даша теж вийшла заміж. Жили з чоловіком добре і благополучно, дружно і забезпечено, тому що обидва вміли і працювати, і домагатися задуманого. І синочок у них підростав розумний і спокійний.
Але тут один раз написала Дашці мама. Розповіла, що справи у них зовсім сумні: обоє вони з батьком хворіють, жити на пенсію важко, а Ляля отримує на своїй роботі крихти. Лялін синочок росте, і грошей на життя не вистачає. Дашка з чоловіком, порадившись, вирішили, що потрібно допомогти. І стали вони переводити щомісяця гроші Дашиної батькам.
А далі події розвивалися всі енергійніше: Лялечка приїхала в гості, побачила, що будинок у Даші – повна чаша і сильно позаздрила. І почалося: Ляля підключила батьків, і всі вони втрьох стали пояснювати Даші, яка вона егоїстка. Мовляв, батькам потрібно допомагати, а вона з жиру дуріє, поки ті голодують.
Добра Дашка розумом розуміла, що її використовують, але не відгукнутися на мамині прохання не могла. І чим далі розвивалися події, тим сильніше у Даші виростав комплекс провини. Ляля зуміла їй переконати, що саме Дашин від’їзд став причиною її не реалізованого життя, адже вона змушена доглядати за старими батьками і дитиною.
До уваги не бралося і те, що фактично все життя батьки допомагали Лялечці, виховували її дитину. Мати займалася домашніми справами, так як сама Лялечка не вміла нічого робити, та й вчитися не хотіла.
І понеслося … Крім щомісячних грошових переказів доводилося терпіти Лялині наїзди, під час яких вона не церемонилась – вимагала гроші, влаштовувала скaндaли, звинувачуючи Дашку в егоїзмі та інших гріхах, лазила по всіх шафах і не соромилася «прихватизувати» те, що їй сподобалося.
Коли Даша намагалася щось сказати, то мати обривала її відразу: «Ляля – твоя сестра! Ти зобов’язана їй допомогти, ти ж бачиш, як їй важко живеться! »Свою відпустку і всі вільні дні Даша тепер проводила у мами. Правда, на відпочинок це було не схоже. Одна генеральне прибирання в квартирі забирало кілька днів. Ляля не напружувалась домашніми справами, а у мами вже не було сил. Доводилося готувати, вирішувати проблеми, що накопичилися, возити батьків по лікарях . Коли пoмep батько, стало ще гірше – Лялі з сином грошей потрібно усе більше, а їх стало на велику татову пенсію менше.
Дашин чоловік спробував з нею поговорити, але не достукався. На все Даша говорила, що «Лялечка одна, без чоловіка. І вона весь час з батьками, піклується про них, а я – ні ». Совісна Даша вже не пам’ятала, що свого часу батьки випустили її без копійки грошей і жодного разу за всі роки навчання не те, що не допомогли, але навіть не написали і не поцікавилися її життям. Все найважчі часи Даша і Дашина сім’я пережили самостійно, без допомоги і підтримки. І тільки коли вони досягли благополуччя, тут і «намалювалися» стурбовані батьки з сестричкою.
Так, як то кажуть: «в кожній хатинці – свої іграшки». Так і живе ця сім’я, в якій дві дочки – улюблена і нелюба. Все так же Даша намагається всім, чим може, полегшити життя мамі і сестрі. І, як раніше, нікого не цікавить, як живе сама Даша, як її здоров’я, син, сім’я, чи все в порядку – навіть про людське око такі питання не звучать.
Дашин чоловік просто не втручається в усе це, хоча не схвалює таку самопожертву: «У цьому вся Даша! Така вона людина! »
Правда, одного разу в нашій розмові прозвучало: «Я розумію, що мама більше любить Лялю, що все для неї за мій рахунок. Але ж любити не примусиш силоміць – так вже все склалося. А я просто не можу інакше – інших рідних у мене немає ». «Але ж вони маніпулюють тобою, виховують комплекси! – дорікала я. – Ти ж розумієш, що якщо і є в тебе обов’язок піклуватися про батьків, то дорослій, здоровій, працездатній сестрі ти нічого не винна ?! »« Розумію … – відповідала Даша. – Але мені її шкода. »
