“Я зайшла на кухню і побачила, як снаряд влетів у моє вікно. Все було так швидко, що я не зрозуміла, що відбувається. Я просто побачила, як щось летить на мене”.
Мати п’ятирічних хлопчиків-близнюків Назара та Тимура розповідає, як вона впала на коліна, підтягнувши під себе синів, щоб захистити їх від осколків. Після удару вона нічого не пам’ятає.
Усі троє втратили зір через осколки, якими також поранило їхні руки й обличчя. На шкірі були сильні опіки, невеликий уламок скла потрапив в око Олени, у неї також була зламана нога.
Сім’ю витягли з-під уламків і доставили до найближчої лікарні, але їхні рани були настільки серйозними, що їх довелося швидко перемістити.
У Львові про травми цієї родини повідомили офтальмолога Наталію Прейс. Пані Прейс надіслала зображення ран своєму колишньому вчителю у Польщі, професору Роберту Рейдаку з Люблінського медичного університету.
Він розумів, що мамі й її двом синам потрібна негайна операція. Але бойові дії в Україні означали, що Олені, Назару та Тимуру знадобиться тиждень, щоби дістатися до Польщі.
“Це трохи диво”
“Вони прийшли з пекла, – сказав нам професор Рейдак. – Мама повністю втратила зір, вона могла лише доторкнутися до своїх дітей. Діти були настільки голодні та втомлені, що спочатку лише їли, спали та плакали”.
Професор Рейдак був приголомшений під час їхньої першої зустрічі. Але незабаром він взявся за справу як провідний хірург в одній з найбільших офтальмологічних лікарень Європи.
“Ми вирішили оперувати маму. Я зробив двосторонню операцію від катаракти. Операція була дуже складною через рани, через шматок скла в одному оці”.
“На щастя, операція пройшла справді чудово, і Олена почала бачити майже повністю вже через два дні. Процес загоєння відбувається дуже добре, і вже тепер вона може бачити своїх хлопців і дивитися навколо”.
Шлях до одужання у маленьких хлопчиків триватиме довше. Назар втратив око.
Команда професора Рейдака провела операцію на сітківці ока, а зараз планує подальшу операцію з катаракти.
“У близнюків серйозна травма ока, – каже він. – Ми сподіваємося, що зір буде відновлено, але їм потрібно більш тривале лікування”.
Якби Олена та її хлопці приїхали до Любліна на кілька днів пізніше, наслідки були б жахливими.
“Вони б втратили зір повністю, вони прибули буквально в останній момент, коли можна було зробити операцію. Минуло сім днів з моменту поранення, а при травмі ока час має вирішальне значення”.
Відповідаючи на запитання, чи було це дивом – врятувати їм зір, професор Рейдак каже: “трохи”.
“Неспокійні і погано сплять”
Тим часом хлопчики граються у палаті. Хоча око втратив Назар, здається, він більше захищає свого брата Тимура, який трохи сором’язливіший і більш замкнений.
“Їм допомагає психолог, – пояснює Олена. – Вони почуваються вже краще, вони перенесли багато операцій. Але вони бачили, як на них падає снаряд, і вони ще досить неспокійні, їм важко спати”.
До війни Олена була кухарем у місцевій школі. Коли її сім’я одужає, чи захоче вона повернутися в Україну?
“Ні, – швидко відповідає вона. – Тут усі були такі добрі, я хочу залишитися. Також мій дім зруйнований, нічого не залишилося”.
Серед тих, хто допомагає знайти родині житло, й професор Рейдак. Як тільки Олена одужає, і тільки коли вона буде готова, вона сподівається, що знайде роботу.
Це не єдина сім’я, яка потребує допомоги.
Професор Рейдак проводить віртуальні консультації зі своїми колегами в Україні. Завдяки своїй викладацькій роботі він створив цілу мережу фахівців.
Він тісно співпрацює зі своєю колишньою ученицею доктором Прейс і дає консультації, кого потрібно евакуювати для операції в Любліні.
У випадках, коли евакуація неможлива, він дає поради львівським офтальмологам.
Він твердо вірить, що віртуальна медицина є ключем до допомоги жертвам цієї війни. Люблінський медичний університет також надсилає в Україну медикаменти та пожертвування.
Робота нескінченна, оскільки в боях все більше людей отримує поранення. Професор Рейдак і його команда найближчими днями знову оперуватимуть близнюків, але вони також готуються до нових пацієнтів, які приїдуть до лікарні з України.
