Наближається новий навчальний рік, а разом з ним і купа запитань щодо того, як відбуватиметься навчання в українських школах. На плечі очільників шкільних закладів покладена відповідальність за безпеку та виявлення в учнів COVID-19, але чітких вимог від МОЗ-МОН немає – лише загальні рекомендації.
ОСВІТНІЙ ПРОЦЕС В УМОВАХ КАРАНТИНУ: ВІД АНАЛІЗУ НОРМАТИВІВ ДО ПОБУДОВИ МОДЕЛІ РОБОТИ
До початку навчального року залишилось лише кілька тижнів. Час переходити від аналізу нормативної бази, що регламентує діяльність шкіл, порядок вивчення навчальних предметів, до практичних дій. Можливо, ще щось нове ми почуємо на серпневих конференціях різних рівнів, але для мене, завуча великої школи, пріоритети вже розставлені:
- найголовніше – це безпека учасників освітнього процесу;
- забезпечення засвоєння учнями знань, набуття вмінь, формування компетенцій, визначених у Державних стандартах та навчальних програмах;
- забезпечення соціалізації дітей;
- уникнення перевантаження дітей для збереження їхньої імунної системи;
- уникнення скупчення дітей.
Універсальних рецептів щодо організації роботи шкіл не буде. Їх не може бути. Усі школи різні. Умови в усіх школах різні: в одних навчається одна кількість учнів, в інших – у 50 разів більше, в одних немає груп продовженого дня, бо немає такої потреби, в інших – 90% учнів знаходяться з 8 ранку до 7 вечора.
Утім, усі школи приймають власні управлінські рішення, спираючись на Конституцію України, Закони України «Про освіту», «Про повну загальну середню освіту», Статут закладу. Особливої ваги набувають рішення педагогічної ради, адже саме рішеннями педради затверджуються Освітня програма, Регламент організації освітнього процесу в закладі на період карантину, тобто саме через рішення педради навчальні заклади реалізують своє право на автономію.
При цьому нормативна база щодо фінансування залишається незмінною, а поділ на підгрупи здійснюється, як і раніше, відповідно до наказу МОН №128 за 2002 рік.
Отже, рішенням педагогічної ради затверджується не лише порядок входу-виходу до школи, допуску батьків до навчального закладу, закріплення класів за кабінетами, режим харчування, групи продовженого дня, але й багато інших питань. Фактично всі важливі рішення, що стосуються життєдіяльності закладу, ухвалюються педагогічною радою.
Педагогічна рада затверджує й Освітню програму навчального закладу, яка хоч і складається на основі типових нормативних документів, однак дозволяє робити перерозподіл навчального навантаження до 15% від загальної кількості навчальних годин у класі. Тобто по кожному класу можна коригувати збільшення-зменшення кількості часу на вивчення того чи того предмета, в залежності від потреб учнів та умов здійснення освітнього процесу в теперішніх умовах. Головне при цьому пам’ятати про гранично допустиме навантаження учнів.
Важливим при розробці стратегії освітнього процесу в закладі є раціональне поєднання різних форм навчання: очної, дистанційної, змішаної. Тут також немає одного рецепта на всіх.
Хтось розуміє змішане навчання як таке, що полягає в очному навчанні, поки школа не закрита на карантин, і в дистанційному, коли потрапила до червоної зони. Для інших змішане навчання – це скорочення уроків в класах до 30 хвилин, а за рахунок різниці, яка залишається (до 15 хвилин від кожного уроку), проводяться періодично онлайн-консультації.
Є ще один варіант змішаного навчання, яке запропоновано вчителями. Воно полягає в тому, що половина класу присутня на уроці, а інші діти знаходяться вдома і спостерігають за уроком через інтернет. При цьому вчитель і урок проводить у класі, і ретранслює його: в одній руці селфі-палка, в іншій – крейда.
За відсутності технічних засобів дехто пропонує, щоб частина класу виконувала якісь завдання вдома самостійно, а частина дітей була присутня в класі, наступного дня групи змінюються.
Відверто: жоден з запропонованих варіантів я б не пропонував би педраді для затвердження. Я проти скорочення тривалості уроків. Натомість, збільшив би кожну перерву до 20 хвилин. При цьому половину перерви учні знаходяться в класі, а половину – в коридорі, а у той час, коли діти в коридорі, здійснюється провітрювання класів. У такий спосіб забезпечується асинхронне перебування учнів в коридорах і не потребує асинхронного проведення уроків.
Опоненти можуть зауважити, що таке збільшення перерв автоматично збільшить тривалість перебування дітей у школі. Ось тут і варто застосувати змішане навчання. Наприклад, з позиції безпеки уроки інформатики не можуть проводитись в закладі освіти з використанням шкільного обладнання, бо це потребує їх постійної дезінфекції. Тому ці уроки можна проводити дистанційно, коли учні будуть вдома працювати за власними комп’ютерами. Також на дистанційне навчання можна перевести й частину уроків фізкультури, або інших. Це буде реально відповідати й вимогам часу, і потребам учнів.
Ще один момент, який заслуговує на увагу в теперішніх умовах, – це проведення уроків парами. Багато шкіл практикують це вже давно, хоча офіційні санітарні норми висувають певні обмеження. Але з позиції безпеки зменшення контактів вчителів та учнів виправдовує проведення уроків парами.
Поділюсь також ідеєю щодо пересування школою при поділі груп на уроках мови: одна група залишається у великому кабінеті, закріпленому за класом, а інша переходить до спеціалізованого кабінету після дзвоника на урок, коли коридори вільні, і повертається назад за кілька хвилин до закінчення уроку, коли в коридорах ще не відпочивають діти.
Чинне законодавство гарантує широку автономію не лише закладам освіти, а й кожному педагогові. Положення про те, що вчитель самостійно може обирати форми, методи, засоби навчання, мають бути не пустим звуком, а спонукати кожного з нас до активного творчого пошуку навіть у таких складних умовах, в яких ми збираємось працювати.
