У нас в класі найбіднішою дитиною була я. Мама ніколи не здавала гроші на театри і цирки та ін. Коли всі інші йшли на вистави, я відправлялася додому.
У нас завжди вдома було брудно. У нас теж не завжди був в наявності цукор, м’ясо рідко коли з’являлося на столі. Зате матуся ніколи не відмовляла собі в бажанні хильнути. Якщо мама “втомлювалася”, то розслаблялася вона єдиним способом – за допомогою “біленької” або півторачки світлого.
Мама не приділяла мені і братові уваги. Ми росли як трава. Вчилися аби як. Зараз дивуюся тому, що взагалі отримала атестат. Цілими днями ходила на вулиці. Обідала за часту у друзів. Мене завжди вражало, як же смачно можуть обідати люди. У нас часто обід складався або з одних макаронів, або з каші.
Ще в дитинстві я знала, що Миколая не існує. Інакше чому він не дарував мені подарунки?
Мені і брату пощастило: ми виросли нормальними людьми. Але це зовсім не заслуга матері. Я пам’ятаю до цих пір, як вона з нами обходилась. Образа збереглася до сих пір на фразу: “Я тобі нічого не винна”.
Мені 35 років, але я її дуже пам’ятаю. Зараз моя мама вже постаріла. І їй я теж нічим не зобов’язана. Брат служить в армії на Сході. Далі від матері, мабуть, виїхати не вийшло. Я ж з чоловіком переїхала теж в іншу область. Не хочу жити в одному місті з мамою.
Спасибі мамо за “хороше” дитинство!
