Багатьох батьків хвилює питання привчання дітей до праці, і зрозуміло, що це поступовий процес, який починається з особистого прикладу, і зі спільною прибирання розкиданих іграшок.
- джерело.
Діти, у міру дорослішання, повинні розуміти цінність чужого і своєї праці, і добре, якщо цінність заробленої «копійки» вони теж будуть розуміти.
Зараз не рідкість, коли підліток вимагає новий смартфон, а батьки йому кажуть — а чи не хочеш сам на нього заробити? А кому-то і говорити не треба — сам розуміє. Тільки ось. Вчора читала роздуми на цю тему, на одному з форумів, і стало сумно.
У мене однієї є відчуття, що ніби нечистий вітер подув, і в нинішні часи хлинуло відчуття повернення в дев’яності?
Ні, це не тільки по новинах видно, хоча я вже давно вважаю, що якщо ставити діагноз по ним, тобто якщо коли-небудь, років через сто-двісті хтось захоче це зробити, то висновок буде один: «Якісь психопати! »
У наш офісну будівлю, так схоже на Вавилонську вежу, часто приходили і підлітки, і навіть діти в пошуках «роботи». Ну як діти? Так діти! Років десять-одинадцять — а хто вони?
— Тітонько, вам оголошення не потрібно розклеїти?
Іноді — потрібно. Мені подобалися ці діти, і я дуже шанобливо до них ставилася. І не скажу, що це були діти з неблагополучних сімей. Загалом, настрій у мене був хороший до цього явища.
Тоді я ще жила з чоловіком, і ось одного разу літнім вечором пролунав дзвінок у двері. Я відкрила, дивлюся — хлопчик років семи, дівчинка — помітно старше його, років на п’ять.
— Діти, ви до кого?
Хлопчик дивиться на мене, потім на дівчинку, і питає:
— А бабусь тут немає?
Я здивувалась.
— Ні, — відповідаю.
— Шкода. Тітонька, а вам не винести сміття? Зовсім. Недорого. У магазин сходити не треба?
Тут чоловік вийшов, подивитися, з ким я розмовляю. А я вся така розцвітаю, і кажу, що ні, не треба … Але руки вже потягнулися до гаманця, бо ж не від хорошого життя діти ходять ввечері по домівках, щоб винести сміття. Дістаю гроші, а дівчинка говорить:
— Тато нам забороняє просто так гроші брати. Їх заробити треба.
А я навіть і не знаю, що відповісти на це. Так несподівано. Але здорово адже?
— Це вас тато посилає працювати? — запитав їх чоловік.
— Ні, але він не проти.
— А ви самі це придумали? Сміття виносити?
— Ні, тату допоміг.
Ну, я тут знову думаю, який хороший, правильний тато. А чоловік насупився, недобре і починає нагадувати. І я не можу зрозуміти, чому? Що тут такого?
А він продовжує свій допит:
— А ви де живете? Дайте номер телефону.
Дівчинка йому відповіла:
— Недалеко живемо, а навіщо вам телефон?
— З татом вашим хочу поговорити.
— А навіщо?
— Треба.
Тут я вже встряла:
— Чого ти до дітей причепився?
Він нічого не відповів мені, але номер отримав, в результаті.
Діти пішли. А чоловік сів у крісло, зняв трубку, набрав номер.
— Алло, доброго дня! Представився. Ваші діти зараз заходили. Це ви їм таку роботу придумали? Ні, все добре, ніхто нікого не обдурив. У вас гарні діти, бережіть їх. В тому сенсі, що ви може не в курсі, але у нас складна кримінальна обстановка в місті. Зараз вечір вже, так, я знаю, що літо, але стривайте!
-У вас є впевненість, що в квартирах, за якими вони ходять — не опиниться кримінальників, п’яних, збoчeнцiв, в кінці кінців. Морально-етичних виродків? Чи не думали? Даремно. Подумайте про це. Придумайте їм яку-небудь іншу роботу, щоб по квартирах не ходили. Так, всього вам доброго.
Ну, тут я все зрозуміла. Чоловік мав рацію, а я якось і не подумала про це. А він мені ще потім і лекцію прочитав, про безпеку і дурості деяких батьків. Хоча я і так все зрозуміла.
