Іспанським чоловікам дуже подобаються українські жінки, але нерідко останні дають їм відкоша. Принаймні так починалася історія кохання 36-річної калушанки(м.Калуш, Івано-Франківська обл.) Людмили Брегін, яка нині живе у каталонському селі за сотню кілометрів від Барселони. Давід познайомив її з чудесною іспанською кухнею та показав, що таке сімейне щастя і повага до особистого простору. І все б чудово, ось тільки дуже бракує українських лісів, пише “Галицький кореспондент”.
- джерело.
Залицявся, як міг
Калушанка Людмила ще в 23 роки опинилася в Іспанії – переїхала до батьків, які на той час уже довго там працювали, жили. Дівчина тоді якраз нещодавно одружилася, тож на чужину прибула разом із чоловіком. До того ж, Люда ось-ось повинна була наpoдити. На митниці ще жартували, що вона везе нелегала. Подружнє життя так і не склалося, пара через рік розлучилася. Але, на щастя, в дівчини була міцна підтримка батьків.
Вона почала активно призвичаюватися до своєї незалежності. Найперше придбала авто, бо в Іспанії без цього ніяк. Без машини ти не зможеш ні продукти купити, ні дитину у школу відвезти, ні навіть не знайдеш нормальної роботи. У селі, де зараз проживає Люда, місцеві ходять на роботу пішки, бо більшість фабрик і заводів дуже близько. Але раніше жінка жила в такому місті, що без автівки ти ніхто.
Того дня була її зміна на роботі. Людмила на вихідні підпрацьовувала офіціанткою в кав’ярні. Місцевий фермер Давід залицявся до неї, як міг. Скромний, спокійний, трохи сором’язливий чоловік. Але отримав відкоша. Однак допомогли друзі – щоразу розповідали дівчині, який він хороший. З часом Людмила придивилася краще і дійсно розгледіла велике серце людини, яка дуже хоче і цінує сім’ю.
Спершу дівчина була впевнена, що ці стосунки не мають майбутнього, бо вона вже виховувала 8-річну дитину від першого шлюбу, та ще й була іноземкою, а іспанці на ці речі дивляться доволі скептично. Але Давіду було байдуже. Він просто закохався. І малого теж одразу собі вподобав, жартував, що через кілька років посадить його на трактор і хлопчина працюватиме на полі.
Люда казала Давіду, що його сім’я ніколи не прийме українську невістку. А іноземець зареготав: «Ти ще моєї сім’ї не знаєш. Сестра одружилася з французом, а брат оженився з домініканкою, їхні дітки темношкірі. Тож батьки вже давно звикли до іноземців у нашій родині».
Одруження з іноземкою в Іспанії потребує дозволу від суду. Адже є багато випадків шахраювання. Наприклад, іспанки погоджуються одружитися з єгиптянами або африканцями за п’ять тисяч євро, а потім розлучаються. Кожен отримав своє: іспанка – гроші, а іноземець – іспанське громадянство.
Людмила з Давідом навіть мусили брати свідків, аби ті підтвердили в суді справжність їхніх стосунків. Якщо є підoзра про фіктивний шлюб, то в пари можуть запитати, хто з якого боку спить уночі, хто як приймає душ тощо.
За іспанськими законами, вийшовши заміж, жінка залишається при своєму прізвищі. А їхня спільна дитина вже матиме подвійне прізвище – обох батьків, але спершу татове. Коли дитина дорослішає і одружується, мамине прізвище фактично зникає.
Рік тому у пари наpoдився синочок Марк. Таке ім’я обрав старший братик Тарас.
Іспанці люблять українок
Більшість іспанців люблять українських жінок. Зараз там є багато змішаних сімей. Також їм дуже подобаються poсійські жінки, але більшість тих панянок потрапляють до Іспанії доволі цікавим способом. Їх привозять працювати у нічні бари. Офіційно poсіянки мають прикрасити товариство гостям клубу, а далі вже, як хочуть і залежно, скільки заплатять. Досить часто іспанці так закохуються, що викуповують у роботодавців таких працівниць-іноземок і одружуються. Зазвичай таке роблять старші чоловіки. Нещодавно Людмилі розповідали якраз про такий випадок – іспанець заплатив за росіянку п’ять тисяч євро.
«Якщо пройтися по нашому селу, то жодна з poсійських жінок сюди офіційно не приїхала, – продовжує калушанка. – З українками все зовсім по-іншому. Більшість із них тут опинилися або за возз’єднанням сім’ї, або до батьків приїхали, або легально працевлаштувалися».
Люда розповідає і про місцевих жінок. В іспанок дуже красиве волосся. У всіх. Більшість бабусь щотижня ходять у перукарню робити зачіску. Обов’язково має бути педикюр. А ось на манікюр тут немає попиту. По-перше, це геть не дешево, а по-друге, просто немає такої моди. Іспанки дуже багато куpять, навіть більше, ніж чоловіки.
Іспанці не надають значення своєму одягу. Чоловіки можуть не перевдягати робочу форму і зайти в такому вигляді до ресторану. Жінки далеко не завжди охайні та чепурні. Можуть вийти надвір нерозчесаними та із заспаними очима. Вранці можуть везти дитину в школу, одягнені мало не в піжамі.
Аби не сидіти на шиї
Люда каже, що іспанські чоловіки не вміють красиво упадати за жінкою. Подарувати квіти чи бодай коробку цукерок вони самі ніколи не здогадаються. Зате іспанець майже завжди допоможе прибрати в хаті чи приготувати їжу.
Якщо обоє йдуть у ресторан на побачення, жінці не варто сподіватися, що кавалер за неї заплатить.
У сім’ї, як правило, працюють і чоловік, і жінка, бо на одну зарплату в Іспанії прожити важко. Якщо при цьому з дітьми допомагають дідусі-бабусі, тоді все гаразд, але в іншому випадку це справжня кaтaстрофа. Дитсадок не пристосований до робочого графіка більшості батьків. Заклад працює з 9.00 до 17.00. Тоді як всі заводи і фабрики починають робочий день із 6.00 до 14.00 і з 14.00 до 22.00.
Також жінка після наpодження дитини ще 12 років має право взяти індивідуальний робочий графік і працювати лише чотири години щодня.
А загалом після пoлoгів жінка повинна повернутися на роботу майже через півроку: дeкретна відпустка – 16 тижнів, на годування 15 днів і, якщо збігається, ще звичайна законна відпустка.
Людмила зараз працює по чотири години на день офіціанткою в ресторані – аби люди не говорили, що сидить у чоловіка на шиї. Адже в Іспанії, якщо жінка або чоловік не працює, то соціум їм одразу пришпилює ярлик – утриманець.
Іспанки себе дуже цінують, намагаються особливо не перевантажуватися на кухні. Сім’я часто харчується в ресторані, особливо на вихідних. «Спочатку мені було шкода сімейного бюджету, аби ходити їсти по ресторанах, – ділиться Люда. – А потім зрозуміла, що це зручно і навіть економно: і для гаманця, і для нервів».
Іспанець ніколи не скаже своїй дружині: «Накривай швидко на стіл, бо до нас прийшли гості». Натомість: «Збирайся у ресторан. Я все оплачую».
Чоловіки тут цінують власний простір у сім’ї. Їм дійсно дуже важливо мати час лише для себе. Досить часто подружні пари, де дружина з України або Pосії, розпадаються через те, що жінка впроваджує тотальний контроль над своїм благовірним. Іспанці того не люблять.
Дітей наpоджують досить пізно – здебільшого після 35 років. Раніше, до економічної кризи, діти після повноліття йшли жити окремо від батьків. А тепер всі вкупі можуть мешкати і до 40 років.
На дитячих майданчиках мами не сидять на лавках і лузають насіння. Вони бавляться в пісочниці зі своїми чадами, копають м’ячик чи з’їжджають з гірки.
Якщо не поливати – нічого не виросте
Пара мешкає в орендованій трикімнатній квартирі у двоповерховому будинку. До речі, у селі немає висоток – максимум чотири поверхи. А недавно вийшов закон – якщо більше двох поверхів, треба встановлювати ліфт.
Населення села, де живе Люда, складає близько семи тисяч. Причому половина з них – українці. За сотню кілометрів – красива Барселона. Але жити там калушанка не хотіла б. Надто гамірно. Та й самі барселонці кожних вихідних приїжджають відпочити у місцевість, де мешкає Люда. Іспанці пояснюють, що втомилися від урбанізації, а тут, у селі, пташки співають, чисте повітря, можна вулицею гуляти з псом без намордника.
До речі, іспанське село доволі чепурне. Всі будиночки майже однакові й «поскладані» один попри одного – ніби шкатулки на яремчанському базарі. У декого є невеликий садочок, але тільки позаду будинку. Про город не може бути й мови. Можуть мати хіба крихітний городчик, де росте цибуля, зелень тощо, але не біля своєї оселі, а десь на ділянці при виїзді з села або в якійсь глушині неподалік. А біля хатини максимум, що може бути – це дитячий майданчик і одна-дві вишні чи оливкове дерево.
Річ у тім, що кожен квадратний метр території в Іспанії дуже дорогий. А в зоні, де живе Людмила, ще й земля неродюча, кам’яниста. Тутешні землероби вирощують лише зернові. Немає величезних засаджених полів, як в Україні.
Клімат такий, що якщо не поливати – нічого не виросте. Хіба тільки лаванда.
В Люди є городчик. Цього року вона вирішила картоплю більше не садити, бо набридло – скільки б її не поливав, усе одно не родить. А якщо і є якийсь урожай, то потім швидко зогниває. Краще надати перевагу салату, цибулі, полуницям, малині, помідорам, кабачкам… Але це все через день треба поливати. Лише бур’яни ростуть навіть без води і… оливкові дерева.
Свійських тварин тут теж люди не тримають. Лише фермери. Іспанські закони вимагають для цього багато спеціальних документів. Прикарпатка має тільки п’ять курочок і одного когутика – заради домашніх яєць.
У домівці іспанців немає килимів на підлогах, найчастіше – плитка, і взагалі вони ходять взуті по хаті. Коли Люда дає своїм гостям тапки, ті дивуються і не розуміють, що господиня від них хоче. Лише після пояснення вони неохоче роззуваються і беруть тапки.
До речі, ходити в гості без запрошення – не прийнято. Можуть навіть на поріг не пустити. А якщо вже і закликали когось погостювати, то господиня не «зависає» на кухні два дні, аби наготувати казан голубців чи вареників для гостей. Макарони по-флотськи або м’ясо з салатом – більш, ніж достатньо. А десерт приносять гості.
Швидко, смачно і дієтично
Іспанська кухня Людмилі дуже подобається – швидко, смачно і дієтично. «Страви готуються так, що не треба по кілька годин вистоювати біля плити, – каже калушанка. – Майже вся їжа готується на оливковій олії. Засмажку до супів, соусів чи для тушкування роблять на основі цибулі, часнику і петрушки, їх подрібнюють у блендері й смажать на оливковій олії. Іспанці вживають дуже багато овочів. На перше популярні крем-супи».
Готувати по-іспанськи Люду вчила свекруха. І все одно її страви вдаються змішаними – на іспано-український манер. Давід хоч і не перебірливий у їжі, але з української кухні йому не подобаються гречка, голубці, вареники. Деруни мають бути лише з м’ясом. А з холодцю іспанець узагалі сміється: «Як можна їсти желатин. Та ще й солений?»
Щодо харчування дітей, в іспанців немає культу їжі: якщо не хоче їсти, то і нехай. Ніхто нікого не напихає. Головне правило – на обід має бути перша і друга страви, й обов’язково ще десерт.
Бракує лісів
Після переїзду до Іспанії Люді найскладніше було адаптуватися до того, що магазини закриваються в обід – починається сієста. А відкриваються аж ближче до вечора. Всі офіційні установи теж зачинені. Тому справи тут прийнято вирішувати до обіду.
Калушанка зізнається, що й досі є багато речей, до яких вона так і не змогла пристосуватися. Наприклад, там немає зелених лісів, як в Україні. Але дівчина навчилася змінювати ставлення до речей, на які не здатна вплинути. Так почувається значно щасливішою.
Автор – Наталя МОСТОВА, фото “Галицький кореспондент”
