Станіслав і Марина недавно відзначили срібне весілля. На шикарному застілля в хорошому ресторані друзі і колеги вітали пару з річницею весілля і перераховували всі їх досягнення. Величезна квартира в центрі міста, упорядкована дача, два новеньких позашляховика в сім’ї, чоловік на високій посаді, дружина, якій ніколи не потрібно було працювати, була за ним завжди, як за кам’яною стіною. Але, було одне «але»: у подружжя немає і ніколи не було дітей.
- джерело.
Якось давно Марина була вaгiтна двійнятами, але щось пішло не так і вона втратила дітей, ледь не втративши і життя. Після цього випадку зaвaгiтніти у жінки більше не виходило. Марина багато разів вмовляла Станіслава взяти дитинку з дитбудинку, тa чоловік був категорично проти ростити не кpoвнy дитинy, для нього це було дуже важливо.
Станіслав міг би кинути дружину і завести дітей з якою-небудь іншою жінкою, але він був занадто порядний для цього, тому все життя гнав від себе ці думки. Він навіть ніколи не зраджував своїй дружині, але ось в сорок п’ять все ж «бiс» його «поплyтав». Станіслав закохався, як хлопчисько в свою власну секретарку. Інна була молодшою на десять років, розлучена і тому із задоволенням відгукнулася на залицяння свого начальника. Через кілька місяців їх відносини вилилися в випадкову вaгiтнiсть.
Станіслав не знаходив собі місця, коли дізнався від Інни, що скоро стане батьком. З одного боку він був шалено радий, з іншого – вважав себе цілковитим негідником по відношенню до Марини, яка, природно, нічого не підозрювала про витівки чоловіка. Що ж робити?
Станіслав довго думав, він не міг кинути дружину, але не міг і відмовитися від своєї власної кpoвної дитини. Залишити все як є і бути приходящим татом чоловік теж не хотів: ну не те це зовсім, дитину потрібно ростити кожен день і насолоджуватися цим процесом, тим більше, що чекав він цього все своє життя.
Тоді у Станіслава виник план. Він вирішив передати свою дружину в чиїсь «надійні» руки, щоб і їй було добре, і він не мучився докорами сумління, що залишив її саму. Станіслав швидко знайшов кандидатуру, його друг Анатолій завжди був небайдужий до Марини. Він, правда, був старше, але давно вже розлучений і в стосунках ні з ким не перебував. Не довго думаючи, Станіслав запросив Анатолія на обід в ресторан і відразу, без передмов, підніс йому суть проблеми:
– Друже, виручай! Потрібно дружину прилаштувати в «надійні» руки.
Чоловік розповів про свою зраду, про довгоочікувану дитину і про свій страх залишити Марину одну.
– Стасе, так, мені, звичайно, дуже подобається твоя дружина, я не відмовлюся від шансу зблизитися з нею, але як ти собі все це уявляєш? Марина не з тих, кого можна схилити до флірту при живому то чоловіку!
– Анатолію, я вже думав над цим. Так, Марина навряд чи піде на зраду. Мені доведеться все ж зізнатися їй у скоєному і подати на розлучення, а твоє завдання бути поруч з нею, коли вона буде сумувати, пожаліти, приголубити, вислухати, дивись і знайде вона в тобі віддушину.
Зробили все, як домовилися. Станіслав пішов від дружини до коханки. А Анатолій не відходив від Марини, щоб допомогти їй пережити розлучення. Жінка перейнялася таким ставленням, і через якийсь час Анатолій зробив Марині пропозицію. Жінка погодилася вийти за нього заміж, але тільки за умови, що вони візьмуть прийомну дитину, а краще двох.
Через два роки Станіслав і Марина випадково зустрілися в парку, сім’ями. Станіслав з Інною вёзлі в колясці півторарічну Машу, а Марина з Анатолієм вели за руки шестирічного Діму і дев’ятирічну Юлю. Побачивши колишнього чоловіка, Марина радісно замахала йому рукою. Сім’ї зупинилися посередині алеї.
– Вітаю! Стасе, давно хочу зателефонувати тобі, щоб сказати одну річ, але все соромлюся. Загалом, спасибі, спасибі тобі велике за те, як би це безглуздо не звучало, за те, що ти зрадив мені. Якби не ти, зараз би у мене так і не було мої чудових дітей! Шкода, що ти не зробив цього раніше! Стільки років прожито даремно!
У Анатолія, Інни і самого Стаса по спині пробігли мурашки від слів Марини. Всі радісно розсміялися і розійшлися. Потім, через кілька днів Станіслав зателефонував Анатолію і теж подякував йому за те, що він зробив його колишню дружину щасливою.
