– Ти мені просто заздриш! – кричала на мене сестра, кидаючи ненависні та люті погляди. – Чоловіка в тебе нема, дітей нема. То ти мене хочеш з моїм чоловіком розлучити. Я більше ніколи не хочу тебе бачити!
- джерело.
А тим не менше, це були порожні слова. Бо свої погрози сестра навіть не намагалася здійснити. І вона й далі стояла й не могла зрушити з місця. Я розуміла, що Аня хоче просто продовження скандалу. Їй треба на когось викричатися. А я все ж таки рідна людина – на мене можна. Пише zakarpatpost.net
Але тут мій терпець урвався. Я раптом розвернулася сестру до дзеркала і сказала те, що вже давно їй хотіла сказати:
– А ти подивися на себе! На кого ти схожа зараз? Ти ж була такою красивою жінкою! А зараз ти подібна до старої ганчірки. Зім’ята, не доглянута. Коли ти востаннє фарбувала волосся? А де сережки, які я тобі дарувала на день народження? Вони ж тобі так личать! Даруй, колись личили, коли ти була гарною жінкою. Але зараз у тебе синяки під очима, як у останньої вуличної aлкoголічки. А твій любий чоловік, він одного разу відіб”є твої нирки або відбере квартиру. Про яку заздрість ти говориш, дорога Аню? Ти чудово розумієш – такій, як ти, заздрити уже жодна жінка на світі не буде.
Я дуже швидко випалила ці слова, боялася, що потім буду жалкувати. Моє серце стискалося з болю. Але я мусила їй це сказати. Може, навіть після цього вона ніколи зі мною не буде говорити. Але ж треба її якось зупинити – розвернути до дійсності, яку вона уперто бачить у рожевих окулярах.
Як я й чекала, Аня розридалася. А я – теж. Бо знаю, що одна справа – когось повчати. Та інша – коли сам опиняєшся у такій ситуації.
Мій чоловік пoмeр 30 років тому. Я не могла оговтатися від горя дуже довго. Адже мені тоді було тільки 24 роки. Але життю здавалося, що мені ще замало цього болю. Через два роки від запалення легень пoмер мій єдиний син Василько. Усі ці дні Аня не відходила від мене. Напувала мене з ложечки – як дитину. Я ніколи цього не забуду. Вона ще тоді тільки зустрічалася з Ігорем.
А він вже тоді ревнував мене до неї. Але Аня на це не зважала. Вона кожну вільну хвилинку присвячувала мені. Тільки тому я тоді й піднялася знову до життя. Не тільки завдяки її підтримці. А заради того, щоб вона могла жити своїм власним життям і бачила, що у мене уже все гаразд.
А потім до мене приїхала мама, щоб хоч рік побути зі мною разом. Але ми так жили дружно одна з одною, що вона залишилася в мене назавжди. Мій батько теж пoмер вже давно, тож мама розуміла, який то розпач – залишитися молодою вдовою.
Ну, а Аня потім вийшла заміж за Ігоря і народила йому двох діток. І тут почалося! Ми з мамою, як тільки могли, їм допомагали. Тим більше, що настали лихі дев’яності. Роботи було мало, але Аня якось примудрилася працювати навіть на трьох роботах. Прибирала в їдальні, доглядала за однією старенькою, а ще працювала соціальним працівником.
Але навіть якщо вона складала докупи усі ті три зарплати, виходило дуже мало. А от наш дорогий Ігор навіть не думав десь працювати. Повештається у місті, вип’є пиво з друзями і повернеться додому. Каже, що заглядав у кожен магазин, у кожному фірму, але роботи чомусь ніде нема.
І так тривало із дня в день. Зате попоїсти він любив – за трьох. Не зважав на те, що треба годувати ще й маленьких дітей.
Кілька разів уже і ми шукали йому роботу. Але завжди вона йому не подобалася. І уявіть собі, чоловік, який виглядом нагадує не безробітного, а якогось вишибалу, так і не спромігся влаштуватися на якусь роботу.
Цілими днями лежить на дивані. Аня йому підносить сніданки, обіди та вечері. А він виходить надвір тільки для того, щоб купити цигарки. Але найстрашніше не це. А те, що Аня виправдовує його, чіпляється за нього. А якщо ми їй намагаємося щось доводити, вона може тижнями і місяцями з нами потім не розмовляти. А ще якщо не дай боже Ігор почує, що ми повчаємо її, забороняє їй з нами спілкуватися.
І Аня – як та безмовна вівця, мабуть, ніколи б більше з нами і не заговорила. Але ж ми були єдиними спонсорами її чоловіка. Дуже жаліли її та дітей. І тому практично працювали на них.
Ігор до цього звик і вже став безсоромно вимагати, що йому треба, наприклад, 1500 грн. Чи навіть 7 тисяч, бо вони взяли кредит на холодильник. Скільки разів ми клялися, що більше ні копійки їм не дамо. Але ж там були діти, які ні в чому не винні. Аня теж гинyла від такого життя. Більше того, кілька разів він її бuв. Вона соромилася у цьому нам зізнаватися. Але якось про це нам обмовилися діти.
А потім пoмeрла мама. Виросли діти Ані і розлетілися хто куди. А я – вийшла на пенсію. Грошей заледве вистачало на харчі та комунальні послуги. Але Ігор і далі ніде не працював.
У них однокімнатна хрущовка. Тож розмінювати квартиру нікуди. А якщо її продати і поділити гроші навпіл, то не купиш навіть в гуртожитку кімнату. Але я кличу Аню до себе. Натомість Ігор якось сказав, що я могла б переписати квартиру на них. Але я побоялася, що вже наступного дня можу опинитися на вулиці.
У мене вже більше не вистачало сил – ні моральних, ні фізичних, ні матеріальних, щоб їм допомагати. Діти вже якось заробляють на себе. Хіба я далі маю утримувати цього нікчемного Ігоря?
Тож того дня сестра прийшла до мене додому не тому, щоб погомоніти, а щоб попросити чергову порцію грошей. Хоча чудово знала, що мені не вистачає на ліки та на тепло. І от саме цього дня мене й прорвало. Я знала, що можу її втратити. Спочатку вона виплакалася в мене на плечі. А потім набралася рішучості і сказала:
– От я доведу вам усім, от ви ще побачите!
Я з полегшенням зітхнула, що нарешті вона якось змінить своє життя. Через місяць вона мені заявила, що їде за кордон – на заробітки. Я не знала, що їй на це казати. Але відпустила її. Ігор дзвонив мені ледь не щодня, він вив, як скажений. Він звинувачував мене, що це я намовила сестру на такий крок. Нарешті я стала кидати трубку – хай там робить, що хоче.
Квартири він продати без Ані не міг, тому бодай в цьому плані можна було бути спокійною. Аня вже 5 років за кордоном. І не думає повертатися додому – у це пекло. І сама не вірить, як могла раніше жити в тому пеклі. З уривків фраз я розуміла, що там у неї знайшлося багато залицяльників і що за одного вона навіть хоче вийти заміж. Кілька разів ми зустрічалися в іншому місті, щоб нас не бачив Ігор. Аня так розцвіла! До неї повернулася її колишня краса. Я дуже за неї раділа.
– А як там Ігор? – все ж таки поцікавилася сестра.
Я їй чесно розповіла про все, що знаю. Він почав приводити жінок. Але жодна так і не захотіла залишатися з ним надовго. Нарешті він спився і от плутається з якимись бомжами.
– То тільки я була такою дурепою, що все терпіла, – зітхнула Аня.
Я дуже злякалася, що вона надумає його рятувати. Але Аня почала показувати мені фотографії зі своїм нареченим.
А рік тому я поїхала до неї на весілля. Її чоловік Кароль оточив мене такою турботою, ніби це я була його сестрою. Я залишилася погостювати ще тиждень. А сталося так, що зупинилася в них назавжди. Так само, як колись і моя мама в мене.
