У нас з чоловіком у обох другий шлюб. Я його з родини не кpaла – до нашого знайомства він уже майже рік жив один, а пішов, тому що викрив дружину в зраді. Але в тій родині у нього є улюблений син, якого він, звичайно ж, не хотів залишити. Він намагається допомагати у всьому колишній дружині і синові – і грошима, і підтримкою. І її начебто все влаштовувало до нашої з ним зустрічі і одруження.
- джерело.
У мене інша історія: мій чоловік пив, а згодом і руки розпускав. Я терпіла, бо, перш за все, здавалося, любила. Намагалася допомогти йому зав’язати з пияцтвом, але це не допомагало. Я навіть дитину народила, тільки йому горілка була дорожче. А любов, яка колись була, він горілкою і кулаками всю вuбив.
Я і світ-то побачила, коли зі своїм нинішнім чоловіком познайомилася. Тоді і турботу, і ласку, і ніжність відчула. Зрозуміло, що я пішла від алкаша і з радістю погодилася жити разом з Андрійком. Навіть його рідна мати мене жаліла і не засудила, коли я вирішила розлучитися. Мій колишній, здавалося, і не помітив, що сталося. У всякому разі, кілька місяців про нього ні слуху, ні духу не було.
Так часто буває, що після виправлення помилки настає повний хаос. Колишні – ті інші залишені половини, єдиною метою в житті мають oтруєння будь-якого існування своєму вже вільному чоловікові або дружині.
І почалося наше «веселе» життя! Колишня дружина мого Андрія дзвонить мало не кожен день. Вона весь час щось вимагає від нього: полагодити пилосос, побілити стелю, зводити сина в поліклініку, забрати його на вихідні чи свята. І весь час їй потрібні гроші і гроші
Чоловік аліменти не платить – спочатку він віддавав в колишню сім’ю набагато більше, ніж за законом належить, І я не заперечувала, тому що розумію, що він мучиться тим, що його єдиний син живе без батька. Але потім стало ясно, що всі гроші його колишня витрачає на себе – подорожує, купує всілякі шмотки, загалом, ні в чому собі не відмовляє. А ми постійно купуємо дитині одяг, всі потрібні речі, оплачуємо його школу, додаткові гуртки, розваги.
Та й якби ж то! Слава богу, і Андрій, і я працюємо і добре заробляємо, тільки совісті у колишньої зовсім не залишилося. Вона може вночі подзвонити щоб Андрій негайно їхав до них, мовляв, дитина захворіла. Він відразу ж туди, а там напівроздягнена дружина веселиться, пропонує розважитись «по старій пам’яті», а дитина у бабусі, а мати навіть не знає, в якому він стані.
Потім вона стала приїжджати до нас – сидить під під’їздом з бабками і розповідає всілякі гидоти про мене і Андрія, що я вкpaла чоловіка з сім’ї, позбавила дитину батька, що дитина тепер плаче цілими днями, а цей «негідник» (батько тобто, мій Андрюша) навіть носа не показує і не допомагає. І ось вона прийшла, щоб хоч на ліки грошей попросити для синочка, а ми її на поріг не пускаємо.
Адже люди різні, і чомусь з більшим бажанням вірять поганому, ніж хорошому. На мене стали поглядати сусідки, перешіптуватися за спиною, навіть намагалися на «правильний шлях» наставити. Андрій засмучується, я іноді плачу від неможливості нікому пояснити, як було насправді. А його колишня радіє, так і сказала, що життя нам не дасть.
А тут ще мій колишній проспався, зрозумів, що у нього ні дружини, ні дочки вже немає, та й родичі на нього насіли. Так він став приходити постійно і вмовляти, щоб ми повернулися. Доньку бачити він не хоче, аліментів не платить – ні з чого, так як його постійно з роботи виганяють за прогули і п’янку. Мабуть, жити йому нема на що, а його батьки – пенсіонери, у них багато не витягнути. Коли ще він тверезий приходить – просто розмовляє або цирк влаштовує справжній: може впасти на коліна перед вікном і волати на весь двір, мовляв, повернися, я тебе люблю і так далі. А коли, випивши приходить, то скандалить, в бійку лізе з Андрієм. Ми навіть кілька разів міліцію викликали.
Так ми і живемо з чоловіком між двох вогнів, і виходу з цього життя не видно. Можна, звичайно, поїхати куди-небудь, але Андрій не хоче залишати сина з такою матір’ю, а забрати у неї дитину не виходить – суд визначив йому місце проживання з матір’ю. Та й тут у нас квартира, дача, хороша робота і старенькі вже батьки, яких з місця не зрушиш.
А я вaгітна, і дуже хочу, щоб у нас була з Андрієм спільна дитина. Але весь час нервую, переживаю через все це, а це малюкові шкідливо. І помічаю, що всі ці «подвиги» колишніх даром не проходять. Я нервую, зриваюся, Андрій теж вже здригається на будь-який дзвінок – в двері або телефонний.
І ми стали частенько сваритися. Правда, швидко миримося, розуміючи, що це все просто від постійного нервового напруження. Але я боюся, як би ці сварки нам з Андрієм відносини не зіпсували. Що робити, не знаю … Невже немає ніякого виходу, щоб захистити себе від цих … колишніх?
