Якщо тільки станеться диво

Мати сиділа біля ліжка свого єдиного сина. Її очі були сумними і втомленими. Ось уже, який місяць, Андрій прибуває в кoмі.

В думках промайнуло все його життя.

Хлопчик народився в той стpaшний для України рік, коли трапилася авapія на Чорнобильській АЕС.

Його батько один з перших, хто був на ліквідації цієї авapії. Він отримав сильне опpoмінення. Коли Андрію було півроку, Сергій пішов у вічність.

Вона залишилася одна з маленьким синочком. Так, вони і прожили удвох. Син закінчив школу, вивчився на водія, відслужив в армії. Після армії, влаштувався далекобійником.

Часто, їдучи у відрядження, він говорив мамі: Мамо, я повернуся. Ти тільки чекай. І вона чекала, а він повертався.

Одного разу, коли він повернувся з відрядження, сказав їй про те, що зустрів чарівну дівчину. Вона працює в готелі покоївкою. Її звуть Наташею. Вона виросла в дитбудинку.

Ось і цього разу у сина закінчувалося відрядження, ще трошки і Андрійко прийде додому. Але чому на серці так неспокійно й тривожно? Андрій подзвонив і сказав:

– Мамочко, рідна, через 5 годин я буду вдома. Мамочко, тебе чекає приголомшлива новина.

Ось уже й ніч пройшла. Настав ранок, а сина все немає і немає.

Пролунав дзвінок.

– Ви, Тетяна Іванівна Богославська?

– Так.

– Скажіть. Андрій Сергійович Богославський 1986 року народження ваш син?

– Так. А що трапилось?

– Він знаходиться в центральній лікарні.

У матері потемніло в очах: Що сталося? Що робити? Як бути?

Вже через годину вона була в лікарні. До неї підійшов лікар і попросив зайти в кабінет.

– Ваш син при в’їзді в місто потрапив у страшну авapію, в нього врізався БЕЛАЗ. Водій заснув за кермом і врізався в автомобіль вашого сина. Він зараз в кoмі.

Ось уже два місяці мати не відходить від сина. Він пару разів на деякий час приходив до тями. Все кликав, Нату. А потім знову кoма. Лікарі сказали, в такому стані він може пробути і рік, в будь-яку хвилину сepце може зупинитися.

– Лікарю, а він зможе прийти в себе? Він зможе жити нормально?

Читайте також:  Всі вважали його янголом і лише я знала гірку правду

– Ну, хіба якщо тільки станеться диво!

На прохання подруги вона пішла додому для того, щоб привести себе в порядок. Вдома жінка стала розбирати речі сина, які їй віддали на приймальному покої. Ось годинник, який залишився синові від батька. Ось його телефон.

Тетяна поставила на зарядку телефон. Коли він підзарядився, вона побачила багато пропущених дзвінків з підписом * НАТА *.

Тремтячими пальцями вона натиснула на дзвінок.

В той же час вона почула голос:

– Андрюша, це ти?

Мати не могла нічого сказати, з грудей її вирвалося ридання.

– Що з ним? Де він?

– Мила, Наташа, я мама Андрійка. Він помupає.

– Мамочко, я їду – почула у відповідь.

Мати зібрала речі і знову поїхала до сина. Телефон залишився лежати на столі.

Чекала Наташу, але вона не їхала. Минуло більше двох тижнів. Нарешті, в палату хтось постукав. І відразу відчинилися двері. На порозі стояла худенька дівчинка, на руках у неї лежав маленький клубочок.

Вона кинулася до ліжка Андрія і заридала:

– Андрюша, миленький, рідний мій, відкрий очі. Подивися адже це я, твоя Ната. Я ж думала, що ти забув мене. Милий мій, коханий. Подивися, адже це твій синочок. Я назвала його, так як ти і хотів, Сергійком.

Прости, рідний мій, що не приїхала відразу після маминого дзвінка. У мене відразу почалися пеpeйми. Я наpoдила нашого синочка передчасно. Але все вже позаду. Зараз ми з тобою.

Дивись, дивись, до тебе приїхав твій синочок. Андрюша, йому потрібен батько. Ти чуєш мене? – Від ридання мами прокинувся малюк і голосно заплакав.

І в цю мить в Андрія відкрилися очі, його рука слабо притиснула руку коханої.

Лікар, оглянув хворого, сказав матері: Ось про таке диво я і говорив!

Минуло два місяці. З воріт лікарні вийшло четверо життєрадісних людей. Тетяна котила дитячу коляску. Поруч з нею йшла її улюблена донечка Наташа і Андрюша, несучи на руках свій скарб – синочка. Вони були щасливі!…

Джерело.

РЕКЛАМА: