Чому Угорщина після низки провокаційних заяв щодо України раптово хоче примиритися з нашою країною та чого насправді прагне досягти “захистом нацменшин”?
- джерело.
Угорська пропозиція передбачає, що обидві країни будуть утримуватися від політики, яка призведе до асиміляції нацменшин і до зміни складу національностей на Закарпатті. Також угода повинна гарантувати меншинам вільне користування їхньою рідною мовою у різних сферах життя. Цього тижня Угорщина навіть внесе зміни до назви (!) посади «уповноваженого щодо Закарпаття», а наше МЗС впровадить схожу посаду.
Також наші сусіди вже встигли й умови зняття вето з комісії Україна-НАТО озвучити. Угорщина негайно відкличе вето, як тільки українська сторона перестане порушувати (!) права угорської національної меншини на Закарпатті. Зокрема, перегляне закон про освіту та відновить право закарпатських угорців на навчання рідною мовою.
Що за цим стоїть? Голова ОУН Богдан Червак переконаний: Угорщині насправді йдеться не про «захист національних меншин». Вона претендує на українське Закарпаття і навіть не приховує власного шовінізму.
А тим часом Орос Ілдико, ректорка Закарпатського угорського інституту імені Ф. Ракоці ІІ, на мітингу у Будапешті заявляє: угорців в Україні утискають «фашистськими методами». А спрямовані проти них провокації значно збільшилися.
Чому Угорщина після низки провокаційних заяв щодо України раптово хоче примиритися з нашою країною та чого насправді прагне досягти «захистом нацменшин»? Про це «Вголос» питав в українського дипломата Вадима Трюхана, політичного оглядача Дмитра Тужанського й аналітика Закарпатського інформаційного центру «Майдан Моніторинг» Павла Гомоная.
«Внутрішньополітичні цілі Угорщини переважають над здоровим глуздом у відносинах із державами-сусідами»
Якого ще захисту для нацменшин вимагає Угорщина? І чому раптом Сіярто заговорив про відновлення довіри між країнами?
Вадим Трюхан:
Проблема у тому, що Угорщина є малодоговороздатною країною, адже внутрішньополітичні цілі переважають над здоровим глуздом у відносинах із державами-сусідами. І навіть у цьому випадку, коли Сіярто після зустрічі з міністром закордонних справ України Клімкіним почав говорити про відновлення довіри, він одразу ж зустрівся з Генеральним секретарем НАТО Столтенбергом. За результатами зустрічі оприлюднили прес-реліз на сторінці уряду Угорщини, де було зазначено, що Сіярто наголосив у розмові з НАТОвським чиновником про погіршення ситуації у відносинах із Україною. При цьому стверджував, що, мовляв, Україна не виконує тих домовленостей, які раніше досягли під час зустрічей міністрів закордонних справ. Це означає, що Угорщина намагається використати своє право вето у НАТО, аби підвищити власну геополітичну вагу.
Що ж до укладення двосторонніх угод про співпрацю у сфері захисту меншин, то це загальноприйнята міжнародна практика. Але питання у тому, аби не перейти межі, коли співпраця у сфері захисту прав меншин перетвориться у відверте втручання однієї держави у внутрішні справи іншої.
Павло Гомонай:
Вочевидь, ця заява викликана певним тиском західних партнерів на Угорщину, які у м’який формі пропонують нормалізувати відносини зі сусідніми країнами. Адже проблеми у неї — не лише з Україною.
Наша держава ж достатньо чітко сформулювала свою позицію стосовно «мовного закону»: забезпечення для всіх громадян України можливостей вивчити українську мову при збереженні прав на навчання рідною мовою. І наше МЗС має декларувати готовність до подальшого діалогу і роз’яснення, чому вивчення української мови відповідає перш за все інтересам національних меншин. Адже це доступ до вищої освіти тощо.
Дмитро Тужанський:
Сьогодні в українсько-угорських відносинах обидві сторони розуміють, що зайшли у конфлікті доволі далеко. Хоча насправді нікому загострення у подальшому не потрібне. Але водночас не варто очікувати швидкого вирішення непорозуміння. Зрештою, про це свідчить і остання заява того ж Петера Сіярто після зустрічі з Генсеком НАТО: він сказав, що Будапешт не бачить підстав розблоковувати засідання комісії Україна — НАТО, оскільки Київ остаточно не узаконив рекомендації Венеційської комісії.
Сьогодні очевидною є системна криза у відносинах між країнами, у тому числі криза довіри. З такої ситуації виходять, зазвичай, доволі довго, і це навіть за умови, якщо обидві сторони хочуть і готові шукати порозуміння.
Яка мета таких заяв, як заява ректорки Закарпатського угорського університету у Будапешті? Як на них має реагувати наша влада?
Вадим Трюхан:
Це політиканство, спрямоване на те, аби завоювати певні рейтингові бали у політичному плані. Безперечно, такі випадки мають привертати увагу наших угорських колег щодо неприпустимості таких заяв.
Павло Гомонай:
Ця заява ілюструє рівень нервозності серед закарпатських угорців. Українському ж уряду потрібно продовжувати діалог із місцевими угорцями, пояснювати свою позицію. Якісь репресивні заходи чи різкі заяви у відповідь — абсолютно недоречні. Тим більше, що і так є достатньо сил, які підживлюють істерію навколо угорської меншини. Варто згадати подвійний підпал і підрив із інтервалом у місяць будинку товариства угорської культури, виконаний на замовлення Москви польськими радикалами та придністровськими кадебістами.
Дмитро Тужанський:
Ілдика Орос чи то перестаралася у намаганні справити враження на керівництво Угорщини, чи то не стримала емоції. Головне, аби і вона й її соратники по КМКС (партія угорців Закарпаття. — Ред.) усвідомили, що вони серйозно помилилися у цьому випадку і зробили висновки. А не продовжували наполягати на своїй позиції та правоті, як зараз.
Наскільки важливою для Угорщини є посада «уповноваженого щодо Закарпаття» й яке значення для нас матиме схожа посада, запроваджена нашим МЗС?
Вадим Трюхан:
В Угорщині така посада прирівнюється до рівня віце-прем’єр-міністра, тобто заступника прем’єра Орбана. Якщо це справді буде високопосадова особа, котра опікуватиметься питаннями транскордонної співпраці, а не втручанням у внутрішні справи України, то тут нічого загрозливого немає. Та якщо говорити про захист прав української меншини, то навряд чи Україна тут може діяти симетрично. Адже українська меншина в Угорщині — малочисельна.
Нещодавно уряд Угорщини оголосив про збільшення суми коштів, яку виділяють на підтримку угорської меншини. І зараз триває боротьба між Угорщиною й Україною за угорську меншину в Закарпатській області, яка складає близько 10…12 %. І оскільки ми впродовж 27-х років приділяли достатньо мало уваги забезпеченню прав та інтересів нацменшин, то тепер уряд має створити такі умови, які б дозволили виграти цю боротьбу. І продемонструвати українським громадянам, котрі асоціюють себе з тією чи іншою меншиною, що наш уряд про них дбає. Що Україна більш, ніж будь-яка інша держава підтримує своїх громадян. І в цьому плані така високопосадова особа (повноваження міг би виконувати навіть один із українських віце-прем’єрів) і мала б опікуватися інтеграцією національних меншин, в тому числі угорської, в українське суспільство.
Дмитро Тужанський:
Це корисні посади у плані реальної співпраці двох країн та євроінтеграції України. Адже йдеться про грантові та транскордонні проекти на Закарпатті, пов’язані з гуманітарною підтримкою, інвестиціями, соціальними проектами, розвитком культурних зв’язків.
Павло Гомонай:
У цьому випадку угорський уряд погодився змінити провокаційну назву посади на більш пристойну.
«Угорщина не має можливостей для того, аби реалізувати сценарій під назвою «Крим-2»
Чого ще можна очікувати від Угорщини у її діяльності щодо «привласнення» Закарпаття?
Павло Гомонай:
В Угорщини для цього немає ресурсів, це страшилки для внутрішнього вжитку. Та не треба забувати, що ми перебуваємо у стані війни з РФ, і війна ця триває не лише на Сході. Кремль зацікавлений в якнайбільший дестабілізації в Україні. Адже це підступний ворог, у якого величезний досвід організації кривавих міжнаціональних конфліктів майже на порожньому місці.
Вадим Трюхан:
Угорщина як країна не має можливостей для того, аби, умовно кажучи, реалізувати сценарій під назвою «Крим-2». Тому що це невелика країна, яка має всього 10 млн населення з доволі нечисельною армією — близько 30 тисяч військовослужбовців. У них лише 30 танків на озброєнні. Тому це більше політичні ігри, ніж цілеспрямований сценарій до початку якоїсь гібридної війни проти України.
Україна ж жодним чином поступатися не має. Реагувати на закиди треба, але поводитися солідно та спокійно. Й у жодному випадку не піддаватися на провокації.
