– Тихенько, моя мама спить, бо її болить голівка, — просила хористів, котрі співали панaхиду, прикладаючи маленький пальчик до вуст. Маленька донечка пoкійної не відходила від дoмoвини



Маленька донечка пoкійної не відходила від дoмoвини, постійно тихенько плакала. «Тихенько, моя мама спить, бо її болить голівка, — просила хористів, котрі співали панaхиду, прикладаючи маленький пальчик до вуст.

- джерело.

— Як мама встане — будемо співати «Коровай». Дитина думала, що в неньки день народження, адже кругом багато квітів і горять свічки,та нaжаль це було стpашне горe

Головні болі Інні дошкуляли постійно, але через клопоти з трьома дітьми та безперервну сільську працю жінка не могла викроїти час, аби поїхати до лікаря. На це ж треба було півдня, а то й більше, бо мешкала в селі, віддаленому від райцентру. Заспокоювала себе, що нині у всіх щось болить, здорових людей немає, пила пігулки і терпіла. Коли одні знeболювальні препарати вже не допомагали — купувала інші, сильніші. Думала: засадить городи — і поїде на обстеження. Потім обіцяла собі, що пересапає все — і аж тоді матиме вільну часинку на себе. Але після сапання з’являлася ще якась сезонна робота. Треба було згрібати сіно, молотити збіжжя, копати картоплю, жати кукурудзу рвати буряки… Треба було взяти в чоловіка гроші: на дорогу, на обстеження. Інна не любила цієї принизливої процедури. Навіть таблетки їй часто купувала мама.

— Їдь у поле без мене, — попросила якось Славка. — Я трошечки полежу — і прийду. Дуже голова болить, таблетку випила

— Вічно в тебе голова болить, — буркнув. — У всіх баби здорові, як кобили, а мене Бог якоюсь здохлячкою скарав. Он Надька сімдесятку розміняла, а робить — аж куфайка завертається. Ти ж від шлюбу слаба. І не видужуєш, і не вмираєш

Славко гримнув дверима, а Інна зайшлася плачем. За що ж він її так ненавидить? Чи ж винна вона, що хворіє? Усе ж по господарству робить, усе встигає. Ніхто не питає її, якими зусиллями. Тільки мама й діти часом пошкодують. Але й вони не знають, як страшно болить її голова! І товче у скронях, і в потилиці пече, і, здається, мозок закипає. Особливо на зміну погоди. Або як перевтомиться чи знервується

А приводів для нервування було достатньо. І підкидав їх здебільшого чоловік. Інна вийшла за старшого на десять років Славка з-за шкільної парти — і відразу впряглася до роботи. Він був добрим господарем, усе тягнув додому. Дружину сприймав як наймичку і матір своїх дітей — не більше. У їхній сім’ї так повелося, що Славко заробляв гроші, тримав їх у себе і видавав дружині, коли та просила. Мусила сказати, на що і скільки треба, а ще краще — написати список. Він уважно його вивчав, викреслював кілька пунктів, відраховував гроші й обов’язково нагадував, щоби принесла решту.

— Мені колготки нові треба, вже не маю в чому до церкви піти, — сказала якось Інна, помітивши, що чоловік викреслив зі списку покупок речі, призначені для дружини.

— Тепер такі часи пішли, що жінки до церкви в штанах ходять, — буркнув, як завжди. — Або купи собі одні грубі колготки, щоб не рвалися. Бо капронів на тебе на настарчиш…

— Але ж літо надворі… — спробувала заперечити Інна.

— То йди з голими литками! Тільки спідницю довшу візьми

Мама все заспокоювала Інну, що Славко не скупий, а економний. Добре, що гроші додому приносить, а не пропиває, як інші чоловіки.

— Мамо, він мені на таблетки шкодує, — розплакалася Інна. — Йому було б простіше, якби я вмepла

— Що ти таке кажеш, доню! — злякалася мати. — В тебе діти малі, ти ще мусиш їх у люди вивести. Їдь до лікаря, прошу тебе, я дам тобі гроші. Дам, скільки треба. І на процедури, і на ліки Їдь, доню. Не заради себе — заради дітей. Ти ще така молода, тобі треба жити і радіти життю, а ти ж так мучишся

Того дня Інна склала список і, як зазвичай, показала його чоловікові.

— Їду в райцентр, — пояснила. — Піду до лікаря, а заодно куплю крупів, порошку прального, бо вже на викінченні. Колі треба кеди на фізкультуру — старі вже тиснуть. Мені потрібні прокладки і… колготки. Старі вже на пальцях зовсім протерлися, штопані-перештопані…

— А як колись жінки жили без прокладок?! — гримнув чоловік. — І з тими колготками ти мене вже замучила. Як протерлися на пальцях, то вдягни поверх шкарпетки. І лікарям не здумай хабарі роздавати! Не для того ми на Майдані мерзли…

— Хто мерз?! — не витерпіла Інна. — Ти?! Забув, як пошкодував банку смальцю, коли в церкві допомогу майданівцям збирали?

…Не дочекавшись ні відповіді, ні грошей, Інна позичила в матері кілька сотень гривень і поїхала до райцентру. Від лікаря вийшла в розпачі. Він радив якнайшвидше записатися на мaгнітно-рeзонансну томoграфію. Сказав, що її роблять лише в обласному центрі, й коштує це дослідження понад тисячу гривень

Інна вийшла з кабінету лікаря мовби в порожнечу. «Це кінець», — подумала. Чоловік ніколи не дасть їй грошей на це обстеження. А потім іще й на лікування треба буде… Як попросити? Що сказати? Він же не вірить її бoлю!

Приїхавши додому, Інна відразу лягла.

— Тебе знову голівка болить? — притулилася до мами Софійка, поклавши свою теплу долоньку до її чола. — Полежи, я з бабусею тихенько посиджу…

Прийшли зі школи Коля з Павликом. Старший зрадів новим кедам, а молодшим дітям матуся купила по парі шкарпеток. Аби не ображалися, що без обновок…

— А ти колготки собі купила? — поцікавився Миколка і, зрозумівши, що мамі знову не вистачило грошей, додав: — Як виросту, куплю тобі сто пар дорогих колготок. І все, що ти захочеш

Того дня Інна так і не підвелася з ліжка. Обцілувавши дітей, наобіймавшись із ними, наче відчувала, що востаннє, відправила їх готувати уроки, допомагати бабусі й тихо відійшла. Їй було всього 29 років. Коли закривали дoмoвuну, Славко витягнув із-під поли й поклав у ногах покiйної нові колготки. Потім жінки казали, що вибрав у магазині найдорожчі. Таких Інна за життя не мала.


Читайте також:


Залишити коментар: