«Мила, ти мене не зрозуміла. Твоєї згоди ніхто і не питав», — сказала свекруха

Два тижні тому я стала мамою — у мене нapoдилася дочка. І мама чоловіка збожеволіла — надумала тягти гpyдну внучку в дощ за 100 км від міста щоб сфотографувати. Зараз я розповім, в чому справа.

Коли чоловікові виповнилося 5 років, Юлія Миколаївна разом з ним посадили на дачі саджанець кедра. Природно, був зроблений пам’ятний знімок. І з тих пір фотографії робилися кожен рік саме в цей день.

Спочатку — на плівковий фотоапарат, потім на на цифровий, останні кілька років свекруха фотографує мого чоловіка на свій смартфон. Фотографії роздруковуються, упаковуються в рамочку і розвішуються на стіні у вітальні у Юлії Миколаївни.

Це дійство вважається священним таїнством між матір’ю і сином, і непосвячених, як я, туди не допускають — тільки мама і син.

Коли ми з Данин тільки почали зустрічатися, і я дізналася, що у нього скоро день народження, я планувала провести цей день разом, він як раз випадав на суботу. Але Даня поїхав на дачу з мамою.

Мама — це важливо, тоді подумала я. Приїхавши до мене в гості в неділю, Даня пояснив мамину ідею фікс з фотографуванням в один і той же день. Ні на день раніше, ні днем ​​пізніше, а саме 11 червня ні жити, ні бути, але фото повинно бути зроблено.

З того далекого 2011, мій чоловік витягав з ліжка з температурою під 40 і тягнувся мамою на фотосесію, в 2014 вона не пустила його у відрядження, після якого Данила чекало підвищення, адже як вона зробить фото сина з кедром, якщо син буде в 1000 км від дерева?

У страшну зливу, з роботи з доби, з-за столу сімейного застілля, куди були запрошені мої батьки — Юлія Миколаївна витягала сина звідусіль, незважаючи ні на що.

І ось — у Данила народилася дочка. І дочка повинна неодмінно перебувати на фотографіях поруч з татом. Адже сакральний змив цього циклу фотографій — залишити синові у спадок історію його життя.

— А діти — невід’ємна частина життя батьків. Тому внучку я заберу, ми поїдемо зробимо знімок, і повернемо її назад. Суміш я вже купила, а підгузник в електричці поміняти проблем не буде. — прийшла свекруха вчора до нас додому, напередодні 25-річчя мого чоловіка.

— Ні. Мій чоловік — доросла людина, він сам вирішує — брати участь в Ваших витівках чи ні. А за свою дитину поки вирішую я. І моя відповідь — ні, вона нікуди не поїде. — я була тверда.

— Мила, ти мене не зрозуміла. Твоєї згоди ніхто й не питав, — свекруха взяла мене за щоку. — Раділа б: ми не будемо мати з ранку і до вечора. Приведи себе в порядок, сходи на стрижку — ти в дзеркало коли останній раз дивилася?

— Це Ви мене не зрозуміли. Я сказала, що моя дочка нікуди не поїде і точка!

Читайте також:  Фaтaльне захоплення: як я – доросла і самостійна жінка – могла піти на поводу у якогось aльфoнcа

Двотижневе малятко повинно трястися в електричці, повно народу, дві години на дачу, потім 2 години назад в місто. Це не рахуючи міського транспорту.

Їсть дочка кожні дві години гpyдне молоко, і я категорично проти того, щоб дочка їла суміш. На вулиці — дощі, похмуро, висока вологість повітря. Скупчення людей в електричці і автобусі — де гарантія, що дочка не зaxворіє?

Справа дійшла до скандалу, мені довелося вказати мамі чоловіка за двері. Увечері, коли прийшов чоловік, я розповіла йому про візит його мами і її вимогах.

Я висловила свою категоричну позицію і попередила чоловіка, що якщо він разом з мамою буде наполягати на тому, щоб дочка поїхала з ними, то ми дуже серйозно посваримося. Чоловік мене вислухав і погодився з моїми доводами:

— Ти права — це дуже важке подорож для такої крихітки. Почекає мама до наступного року, нічого страшного.

А сьогодні вранці Юлія Миколаївна приїхала з ранку за Данилом і скомандувала йому:

— Одягай дитинy! Я хочу? щоб на фотографії ти був з дочкою на руках!

— Мама, ми їдемо вдвох. Принцеса ще маленька для таких поїздок, тим більше на вулиці ллє як з відра, — категорично заявив чоловік.

— Нічого страшного — не цукрова, не розтане. Збирайтеся! — скомандувала мати чоловіка.

— Юліє Миколаївно, ваша внучка залишається вдома. Я вчора вам все сказала. Навіщо заново піднімати тему, яку вже обговорили? — сказала я.

— А ти не лізь в чужі розмови. Якщо мене раптом зацікавить твоя думка — я нею поцікавлюся, — вимовила мені Юлія Миколаївна і знову взялася за своє.

Вона підійшла до мирно сплячої дитини, дістала її з ліжечка і запитала:

— Де одяг? У вас такий бардак, що чорт ногу зломить.

— Віддайте дитину! — зажадала я.

— Одяг де, я запитую? Або ти глуха? — загрозливо запитала свекруха.

— Данило! Ти вважаєш, це нормально? — попросила я допомоги у чоловіка.

— Мама, поверни дитину в ліжечко і поїхали! — чоловік підійшов до своєї матері.

— Ах так? — вона мало не кинула доньку в ліжечко, та аж заплакала, і почала кричати на мене. — Я стільки років збирала ці знімки! А ти, підла змія, зіпсувала справу мого життя! Знати вас більше не хочу! Так будьте ви прокляті! Та щоб ваша дочка, коли виросте, теж на вас плювала!

Вона пішла, грюкнувши дверима. Чоловік втік слідом за матір’ю, а я заспокоювала дитини. Дочка давно заснула, а чоловіка все так і немає.

Думаю, він поїхав фотографуватися. Не поїде моя дочка туди. Ні через рік, ні через два. Потурати цій свекрусі я не збираюся.

Джерело.

РЕКЛАМА: