Я знала, що свекрусі було наплювати на мене і мою дочку, але такого ставлення я терпіти не збиралася. Я виставила її за двері. Чи не пускала поки чоловік не прийшов з роботи.
- джерело.
Ми з чоловіком Васею живемо не розлий вода. У нас прекрасна дочка. Єдине, що мене не влаштовує в нашій родині, це вічне жебрацтво свекрухи.
Я з нею намагаюся не контактувати, та й вона не проявляє до мене жодної уваги. Навіть не вітаємося один з одним.
То тисячу їй дай, то дві, а коли зовсім знахабніє, все 5 просить. Все розумію, що рідна мати, потрібно допомагати, але іноді вона переходить всі межі.
В один день Машенька, дочка моя, зaxворіла. Грошей на ліки у мене не було, зарплата повинна була прийти тільки через тиждень.
— Милий, у тебе є тисяча рублів? Маша зaxворіла, на ліки треба.
— Дорога, є, звичайно, я її відклав, щоб мамі дати, але, думаю, вона зазнає, і так минулого тижня їй 3 тисячі віддали.
Отримавши від Сергія 1000 гривень, я відразу ж пішла в аптеку і купила все, що прописав лікар.
На роботу мені довелося не йти, так як я не могла залишити дочку вдома одну. Стала доглядати за нею. Увечері, коли чоловік вже був удома, в гості заявилося свекруха, за черговою порцією грошей.
— Мамо, вибач, але я віддав останню тисячу дружині, щоб вона купила медикаментів для дочки, у неї температура 38.2 тримається весь день, не спадає. Так що грошей у мене зараз немає.
Свекруха зрозуміла, що ловити у нас годі й поспішно пішла, залишившись незадоволеною. А я взагалі не розумію, з якого дива ми зобов’язані їй регулярно платити гроші, якщо їй вони без крайньої потреби? Адже вона їх просто так витрачає, на себе!
Через дві доби Маша пішла на поправку, її здоров’я помітно поліпшувалося. Я все ще не виходила на роботу, не хотіла залишати дочку вдома, поки вона повністю не одужає. В цей день в гості заявилася свекруха, чоловік ще не прийшов з роботи.
— Анно Дмитрівно, добрий день, але Васі ще немає вдома, рано ви сьогодні прийшли.
— Я і не до нього, а до тебе. Він тобі тисячу давав позавчора на ліки, а повинен був мені віддати. Знайшла гроші? Коли повернеш? — наїхала на мене свекруха.
Я втратила дар мови на кілька секунд від такого хамства, і дивилася на неї з подивом.
— Що мовчиш, мова проковтнула? Гроші де, які ти мені повинна, питаю?
— Нічого я вам не повинна, і Вася нічого не винен! Він з жалості тільки допомагав, хоча в допомоги ви явно не потребуєте.
— Ти від теми не відходити! Вислизнути від відповіді не вийде.
— Він дав мені тисячу на ліки для дочки, вона зaxвopiла, тільки сьогодні на поправку пішла. Навіть якби були гроші то я б… — свекруха перервала мене, не давши договорити.
— Та плювати мені на твою доньку, коли тисячу гривень повернеш?
Я знала, що свекрухи було наплювати на мене і мою дочку, але такого ставлення я терпіти не збиралася. Я виставила її за двері. Чи не пускала поки чоловік не прийшов з роботи.
Почалися розборки, свекруха, звичайно ж, стала м’якою і ніжною, мене стала очорняти, яка я погана і все в цьому роді. При мені ж, насвістел про мене. Терпіти не можу цю лицемірка!
Чоловік у мене адекватний і розумна людина, не повірив своїй матері. Та образилася на мене ще сильніше.
Тепер кожен раз, коли вона приходить до свого сина, вона може мене образити, що мені не подобається. Що робити, не знаю, чи потрібна допомога.
