Я живу давно сама, так вийшло, що в мене є гарна робота і дуже хороший дохід.
- джерело.
Добре, що мій начальник, вірніше начальниця, коли ми з нею розмовляли про житло, вона цю ідею мені і підказала.
У неї їхали родичі за кордон жити, і вони продавали квартиру з усім вмістом. Так що я взяла валізу зі своїми речами і перебралася в квартиру.
Квартира була велика, великий балкон і величезна утеплена лоджа. Йдучи з роботи, я постійно зустрічала дівчинку з зеленими очима, вона була красуня, я познайомилася з нею, її звали Марина.
Я бачила, що дитина погано одягненa і вічно голоднa і я її часто підгодовувала. А одного разу я розпитала її про батьків.
Вона мені розповіла, що у неї була сім’я – мама, тато і вона, але мами не стало, і тато незабаром одружився і привів y будинок мачуху. А у мачухи були свої діти, вона їх любила і балувала, а Марині завжди діставалося те, що вони не доїли.
Мені так було шкода цю дівчинку, не можу вам передати словами.
В цей час я познайомилася з Мішею, у них сімейний бізнес, свої міні-пекарні, і справи у них йдуть дуже добре.
Мiша з багатодітної сім’ї, коли він мене познайомив зі своєю сім’єю, то у мене було таке відчуття, що я знаю їх дуже давно.
У нас на роботі був кінець кварталу, я пізно поверталася з роботи і деякий час не бачила Марину. Але одного разу я раніше вийшла з роботи, і біля мого під’їзду мене чекала Марина.
На вулиці було дуже холодно, а вона була одягнена аби-як: курточка її була дуже легкою. Коли я підійшла до неї, то дівчинка попросилася до мене в гості і запитала, чи можна їй сьогодні переночувати у мене вдома.
Я забрала її до себе додому, набрала ванну, щоб вона відігрілися, нагодувала її і вона заснула.
Коли Марина заснула, то я подзвонила Міші і розповіла йому про Марину. Він тут же приїхав до мене зі своєю мамою і попросив мене стати його дружиною, я погодилася.
Ми розписалися, весілля вирішили не робити, і тут же почали збирати документи на удочеріння Марини. Виявилося, що і батька вже у дівчинки немає, так що вона була кругла сирота.
Через три місяці у нас з Мішею вже була дочка, ми були всі дуже щасливі.
А через рік я наpoродила сина Артема. Марина дуже боялася, що ми до неї будемо погано ставитися, але коли вона побачила, що з народженням дитини до неї не змінилося ставлення, вона заспокоїлася.
Час минав, діти виросли, Марина зараз лікар-oнкoлoг, а син Артем ще вчиться в медичному інституті.
Ми – щаслива родина. Марина знає, що ми їй не рідні, але вона ніколи про це не говорить.
А тут вона приходить, приводить свого молодого чоловіка і каже, що він їй зробив пропозицію руки і серця, і наша дочка відповіла йому, що згодна.
Я знала, що колись прийде час і дочка вийде заміж, піде від нас, але не думала, що це станеться так швидко.
Ну, як швидко – коли ми її забрали, то їй було 4 роки, а зараз їй вже 28 років. А я і не помітила, як минув час. Мені все здається, що вона ще маленька.
Я дуже рада за свою дочку. Вона щаслива, а значить – щасливі і ми.
