Діти зачинялися в кімнаті, аби не потрапляти на очі розлюченій і невпізнаваній тепер матері. Валерій ледь оговтується від пережитого

Родину Світлани та Валерія (імена змінено) у невеликому містечку під Харковом багато хто знав. Люди завжди милувалися ними, особливо коли пара виходила на сімейні прогулянки разом зі своїми дітьми. Вірилося, що родинне щастя є. Тепер же тато з дітьми, пройшовши крізь жoрсткі перипетії, як і раніше, – команда, тільки от без своєї дружини і мами.

Попри те, що Валерій сам міг зробити непогану кар’єру, а його освіта «комп’ютерника» це дозволяла, він в усьому підтримував свою моторну й розумну половинку. Залюбки сидів зі старшим, коли Світлана навчалася у виші «на економіста», можна сказати, що її диплом наполовину і його. Схвалював і допомагав, коли вона вирішила відкрити свій магазинчик, а коли справи пішли, і ще один. Вирішила, що їй не вистачає юридичних знань і ще одна освіта була б доречною, – і тут без свого Валеріка не обійшлась би, бо саме з’явилася донечка. Вони йшли поруч, посміхаючись, і все в них легко й ладно виходило. Їм навіть не заздрили, як це інколи буває, їхнього позитиву вистачало на всіх навколо. Звичайна родина, хіба що трохи щасливіша за інші.

Доки невгамовна Світлана не вирішила й далі зростати над собою. У Харкові, куди вона часто навідувалася у справах, дізналася про «тренінг особистісного росту», з яким до міста завітали псевдотренери-гастролери. Вони сипали своїми титулами й трясли сертифікатами різних кольорів та масті перед носами здивовиженої публіки. Що сталося – невдалий збіг обставин, вискал долі чи ще якісь приховані від людського ока причини, але саме до лап цих вправних хлопців потрапила завжди поміркована і критично мисляча Світлана.

У родині почало відбуватися дивне, непередбачуване й неочікуване. Валерій не впізнавав дружину – його завжди усміхнена, доброзичлива й любляча Світланка, в якої все в руках гoріло, якось потьмяніла. Радість з очей пішла, погляд, спрямований на чоловіка і, щонайгірше, на дітей, став недобрим, гострим, а згодом і злим. І всі ці зміни відбувалися так швидко, що Валерій просто не міг отямитися, тим більше щось зрозуміти. Викрилося все випадково.

Одного разу йому знадобилася довідка з місця проживання. В адміністративному центрі, куди по неї звернувся, він довідався, що Світлана нещодавно виписала з будинку їх неповнолітніх дітей (він про це ні сном, ні духом), хоча й не мала на те законного права. Приголомшений, шокований – це все надто м’які епітети для тих відчуттів, що його охопили. Намагання з’ясувати все «з першоджерела», тобто у дружини, тільки викликали в неї небачений Валерієм раніше напад люті. Вона напряму почала вимагати переписати їхній будинок на «благодійників». Відмови чоловіка викликали ще потужніші цунамі гніву, які нищили все навколо.

Моральний тиск, істерики, погрози – не злічити багатий арсенал методів, до яких вдавалася жінка. За ними вгадувалася вправна рука, що диригувала ситуацією. Діти почали зачинятися в кімнаті, щоб тільки не потрапляти на очі розлюченій і невпізнаваній тепер ними мамі, яка без будь-якого приводу гримала на них, не гребувала й руку прикласти.

Читайте також:  У Львові 26-річна жінка впала у ліфтову шахту

Деякий час Валерій просто дивувався і намагався вивести дружину з незвичного для них агрeсивного стану, був упевнений – його любов розтрощить усі перепони, що дивним чином виникли перед ними. Полуда з очей Валерія спала, коли син кілька разів залишався ночувати у друзів, а донька почала запинатися. Сам він, після того, як неподалік від дому троє невідомих «закликали його до покірливості» кулаками та підручними предметами, потрапив до лікарні. Він зрозумів: вмовляння та закликання до розуму дружини марні, і слід будь-що відбороняти інтереси дітей, які могли залишитися безхатченками разом з ним.

Трохи оклигавши, Валерій ходив по різноманітних інстанціях і юристах, як по колу, що виявилося завороженим. Усі його поневіряння могли б скласти важкий (і за вагою, і за відчуттями) том, а може, й не один. Якби він був сам, може, й здався б. Та на іншій чаші терезів були діти, їх майбутнє, і він як батько не дозволив собі опустити руки.

До яких засобів Валерій врешті вдався, щоб розтяти цей гордіїв вузол, розповідати не хоче, бо, каже, це не той приклад, який треба наслідувати іншим. Йому довелося діяти самотужки, тому що не зміг знайти правди, усі обставини падали водою на млин спритних крутіїв. Вдячний давнім друзям – товаришам по службі, до яких звернувся по допомогу, і вони, не роздумуючи, відгукнулися.

З позитивного в цій історії – що вона набула розголосу і вдалося привернути увагу правоохоронців до цієї купки хижаків, які, гублячи капці, полишили обласний центр. Світлана, на жаль, так і не повернулася до глузду, поїхала разом зі своїми облyдними вчителями.

Валерій оговтується від пережитого та радий вже тому, що разом із сином і донькою, і у своїй хаті, хоча морально йому зараз і задушно там, де колись пізнав стільки щастя.

Джерело.

РЕКЛАМА: